Skip to main content

ХЛАМІДІОЗ

Дата публікації: . Опубліковано в Лекції.

Хламідіоз (хламідійна інфекція) – одне з найпоширеніших захворювань, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ). Щороку в світі хламідіозом хворіє близько 90 млн осіб. Хламідіоз – венеричне захворювання, викликане хламідіями (Chlamydia trachomatis).

Висока поширеність хламідіозу в популяції, а саме, серед молоді обумовлена тим, що хламідіоз протікає беcсімптомно, без клінічних проявів і скарг від пацієнта. Тому дуже часто статеві партнери не знають, що в одного з них це небезпечне і дуже поширене захворювання. Людина протягом кількох років може бути носієм хламідій і незнати цього. Між тим, хламідіоз з часом призводить до дуже серйозних, на жаль, але часто незворотних наслідків: цистит, простатит, пієлонефрит, порушення еректильної функції, безпліддя, гінекологічні захворювання матки, шийки матки, додатків матки. Дуже часто молоді пари, які планують народження дітей, стикаються з проблемою безпліддя одного з партнерів. Причиною цьому може бути хламідіоз.

Хламідіоз може протікати з клінікою артритів, кон’юнктивітів, ураження серцево-судинної системи, пневмонії, що змушує людей звертатися до терапевтів, офтальмологів, ревматолога, але не до венеролога. Урогенітальний хламідіоз збільшує сприйнятливість до ВІЛ-інфікування, сифілісу. Такі штами хламідій стають дуже вірулентними (агресивними) і важко піддаються лікуванню. Хламідії мають високу контагіозність.

Хламідіоз виявляють у 80% жінок – статевих партнерок інфікованих хламідіями чоловіків. У 70-85% випадках хламідії поєднуються з іншими ІПСШ (інфекціями, що передаються статевим шляхом) – сифіліс, гонорею, трихомоніаз, мікоплазмоз, уреаплазмоз, тощо. Такі поєднання інфекцій посилюють патогенність кожного, хто входить в асоціацію мікроба, ускладнюють і подовжують курс лікування хламідіозу.

Причиною зараження є бактерія роду хламідій. Існує два види бактерій хламідій, ми будемо розглядати тільки Chlamidia trachomatis. Існує п’ятнадцять різновидів цих бактерій, деякі з них викликають венеричний лімфогрануломатоз і трахому. Хламідії – патогенні грамнегативні облігатні внутрішньоклітинні бактерії.

Хламідії мають розміри 250-300 нм і при первинному інфікуванні вражають клітини основних бар’єрних систем організму. Хламідії містять два типи нуклеїнових кислот – ДНК і РНК (Дезоксирибонуклеїнову і рибонуклеїнової кислоти, що несуть в собі генетичну інформацію та інформацію про синтез білка відповідно). Хламідії розмножуються бінарним поділом і чутливі до деяких антибіотиків.

Шляхи передачі хламідії. Зараження відбувається статевим шляхом. Чітко встановлена висока частота інфікування хламідіями (більше 50%) новонароджених при проходженні їх через інфіковані пологові шляхи, а також внутрішньоутробна передача інфекції. Потрапляючи в сприятливу середу хламідія розвивається і викликає цілий ряд захворювань статевих органів та додатків матки.

  • Уретрит (запалення сечівника);
  • Цистит (запалення сечового міхура);
  • Цістоуретріт;
  • Парауретрит (запалення парауретральних залоз абопарауретральних ходів);
  • Епідідіміт (Запалення додатків яєчка);
  • Орхіт (запалення яєчка);
  • Орхіепідідіміт (запалення яєчка в сукупності з його придатками);
  • Хронічний простатит (запалення передміхурової залози);
  • Фунікуліт (запалення насіннєвого канатика);
  • Везикуліт (ураження сім’яних пухирців);
  • Куперит (запалення бульбоуретральних залоз);
  • Вульвіт (запалення зовнішніх статевих органів у жінок);
  • Цервіцит, ендоцервіцит (запалення слизової оболонки шийки матки);
  • Бартолініт (запалення великих залоз піхви);
  • Кольпіт (запалення слизової оболонки піхви);
  • Спайкові процеси;
  • Сальпінгіт (запалення маткових труб);
  • Ендометрит (запалення ендометрія);
  • Сальпінгоофорит (поєднання запалення яєчників іматкових труб) та інші.

Симптоми хламідіозу (хламідійної інфекції): при гострій формі є склоподібні виділення з сечовипускного каналу, частіше вранці. Колір виділень може бути жовтуватий, як правило, виділення з’являються в невеликій кількості. Можливий свербіж або дискомфорт при сечовипусканні, больові та ріжучі відчуття в сечівнику, злипання губок уретри. Загальний стан змінюється рідко – слабкість, ознаки інтоксикації, незначне підвищення температури тіла.

Однак, значно частіше хламідіоз протікає без виражених ознак або взагалі ніяк не проявляється – безсимптомно.

Через деякий час (у середньому 10 днів) без лікування хламідіоз набуває хронічного перебігу і згодом під впливом провокуючих агентів може періодично загострюватися, вражаючи нові органи і системи. Ознаки хламідіозу малоспеціфічни і практично не відрізняються від інших інфекцій, що передаються статевим шляхом.

Одним з найбільш поширених ознак хламідіозу у жінок є цервіцит, що характеризується специфічними слизисто-гнійними виділеннями з статевих шляхів, без різкого запаху, набряком і гіперемією шийки матки. До симптомів хламідіозу у дівчаток відноситься вульвовестібуловагініт з характерними частими сечовипусканнями, сверблячкою в статевих шляхах, виділеннями. В подальшому, при подальшому розвитку захворювання з’являються ускладнення хламідіозу і хворі скаржаться на болі, простріли в паху, органів мошонки, прямої кишки, жінок турбують болі внизу живота, в області попереку, можлива болючість під час статевого контакту. Хронічний перебіг хламідіозу призводить до розвитку жіночого і чоловічого безпліддя. Внаслідок непрохідності маткових труб у жінок, хронічного простатиту у чоловіків. У новонароджених на 4-10 тижня після пологів розвивається хламідійна пневмонія з хронічним перебігом без лихоманки з нападами коклюшеподібного кашлю, задишкою і ціанозом.

Наявність хламідійної інфекції у вагітних жінок підвищує ризик загрози невиношування, самовільного викидня, що не розвивається вагітності, мертвонародження, передчасних пологів, несвоєчасного вилиття навколоплідних вод, ускладнень в пологах і післяпологовому періоді, а також зараження плода при проходженні через родові шляхи.
Діагностика хламідіозу (хламідійної інфекції): застосовуються такі аналізи:

  • фарбування по Романовскому-Гимзе – виявлення цитоплазматичних включень хламідій в епітеліальних клітинах. Даний методдіагностики хламідіозу має низьку чутливість – 10-15% і практично втратив своє значення в сучасній лабораторній практиці.
  • метод прямої імунофлюоресценції з використанням моноклональних антитіл проти основного білказовнішньої мембрани хламідій. Цей метод діагностики хламідіозу простий, специфічний, високочутливий. Недоліком методу є те, що виявлення зовнішньої мембрани хламідій не є доказом наявності життєздатного організму. Крім того, цей аналіз недостатньо чутливий при безсимптомной і малосимптомно інфекції.
  • культуральний аналіз – є високоспецифічний і чутливим методом діагностики хламідіозу. Посів на середу Mc-coy є стандартом в діагностиці хламідіозу. Використання цього методу діагностиці хламідіозу обмежено високу трудомісткість, дорожнеча, обладнанням лабораторій і тривалістю приготування.
  • імуноферментний аналіз – відноситься до спектрофотометричним методам діагностики хламідіозу. Цей метод простий і недорогий, проте не позбавлений недоліків – можливість хибнопозитивних результатів, складність контролю за якістю досліджень, невисока чутливість і специфічність.
  • аналіз методом полімеразної ланцюгової реакції – по декільком молекулам ДНК. Основні переваги цього методу: висока чутливість та специфічність, прості вимоги до транспортування, можливість виявити безсимптомну і малосимптомно інфекцію, швидке отримання результатів. На сьогоднішній день цей метод найбільш чутливий серед аналізів на хламідіоз.
  • транскрипційна ампліфікація – новий метод молекулярної ампліфікації хламідії трахоматіс шляхом визначення рибосомної НК хламідії в ендоцервікальних зразках, уретральних зразках. Чутливість цього методу діагностики хламідіозу буде надзвичайно високою – 99%, однак всі дослідження по широкому впровадженню цього методу ще не закінчені.

Найчутливішим аналізом на хламідіоз відносяться ПЦЛ (ДНК – діагностика) і культуральний аналіз на хламідіоз на середу Mc-coy – це на сьогоднішній день “золотий стандарт” діагностики хламідіозу.

При виявленні хламідіозу у одного з партнерів (ризик зараження партнера становить 75-80%) необхідно здати аналізи на хламідіоз іншим партнерам, навіть в тому випадку, якщо у них немає ніяких скарг і симптомів, адже безсимптомний перебіг хламідіозу не знижує ризику його ускладнень.

Лікування хламідіозу (хламідійної інфекції):

Лікування хламідіозу в даний час зводиться до використання комплексного поєднання антибактеріальної терапії, з включенням сучасних препаратів останніх поколінь, що проникають через клітинну мембрану. Також у лікуванні хламідіозу застосовуються імуномодулятори, так як хламідії впливають на імунну систему і пригнічують її. У кожному конкретному випадку хламідіозу повинна складатися індивідуальна схема лікування, яка буде враховувати характер хламідійної інфекції, чутливість хламідій до антибіотиків. У лікуванні хламідій необхідне використання ферментних препаратів, протеолітичних коштів, адаптогенів, вітамінів, гепатопротекторів, препаратів – пробіотиків, що захищають шлунково – кишковий тракт від розвитку дисбактеріозу.

Не останню роль в лікуванні хламідіозу грає і місцеве лікування у вигляді інстиляцій лікарських засобів в сечовий канал, ванночок, клізм, ректальних свічок, вагінальних тампонів і супозиторіїв. Також використовуються численні фізіотерапевтичні методи: квантова терапія, ультразвукова дія, магнітне поле, інфрачервоне випромінювання, струми змінної частоти, електрофорез, іонофорез лікарських речовин.

Ефективність лікування хламідіозу залежить від шляху введення лікарських препаратів: внутрівенне і внутрішньом’язові шляху введення ліків є пріоритетними, тому що в цьому випадку підвищується біодоступність препарат і він максимально розподіляється в клітинах. Після закінчення курсу лікування хламідій через 20-25 днів проводяться контрольні аналізи на хламідії. При повторному виявленні хламідій потрібен додатковий курс лікування хламідіозу.

При негативному результаті на хламідіоз, контроль в подальшому проводиться 1 раз на місяць протягом 2 місяців, у жінок – перед або під час менструації. Хламідіоз вважається вилікуваним за відсутності клінічних симптомів захворювання, морфологічних змін в області зовнішніх і внутрішніх статевих органів, стійкої нормалізації лейкоцитарної реакції, наявностіклініко-мікробіологічного вилікування.

Кращий спосіб профілактики хлoмідіоза, так само як і інших ІПСШ – це зміна сексуальної поведінки. Це означає, що необхідно розбірливо ставитися до вибору статевих партнерів, не допускати випадкових зв’язків та користуватися презервативом. Дотримання правил гігієни статевих органів, регулярні обстеження у лікаря на предмет стану мікрофлори піхви, а також здоровий спосіб життя, який допомагає підтримувати на потрібному рівні імунітет – все це теж може вважатися заходами профілактики.

При виявлені захворювання ні в якому разі не потрібно займатися самолікуванням. Одразу після появи скарг потрібно звернутися до лікаря. Пам’ятайте самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я.

Завідувач жіночої консультації Сивожелізова С.В.